You are viewing [info]leandro_barbosa's journal

Previous 10

Mar. 1st, 2013

После долгих ночей

Здравствуйте!
Не припомню такого долгого расставания с жежешечкой. Наверное только, если учитывать то время, пока я не был тут зарегистрирован.
Сегодня утром вспомнилось много интересных и положительных (читай: позитивных) моментов связанных со страничкой на lj.

Расскажите о своих воспоминаниях. Только так можно погрузиться в епоху происходящего с вами в прошлой жизни.

Oct. 2nd, 2012

Порука

В одному з блогів на "Эхо Москвы" днями читав дуже цікавий аналіз п'ятичленної матриці російської політики. Хочу для себе відмітити принципові моменти і провести деякі паралелі. Почну із самого початку - хто ж складає цю матрицю?

1. Політики, які "кришують" легальний бізнес, нелегальний бзнес, відкати, махінації, сваволю силовиків тощо. Ці люди роблять вигляд, що захищають інтереси народу, з кожним днем зміцнюючи власну позицію і набиваючи руку на фінансово-валютних операціях. Найгірше те, що більша частина з них навіть не вважає за потрібне з'являтися на засідання парламенту. Напевно, бізнесом займатися цікавіше. Політики - це люди, які під виглядом підтримання суверенітету, йдуть у парламент задля того, аби приймати закони, які уможливлювали б безтурботне існування нелегальної частини економіко-фінансових відносин.

2. Різношерстні бізнесмени. От .до прикладу, Генадій Тимченко (нині - російський мільярдер), який за декілька років нажив собі такий капітал, що казкове майбутнє йому не тільки уявляеться, але він його бачить щодня досить конкретно. Інша справа, що це його економічне піднесення сталося в акурат після того, як Путін і компанія розтягнули активи ЮКОСа, а Ходорковського засадили на 11 років. Все починалося, нагадаю, на початку 90-х - тоді Путін і Тимченко організували фірму з нафтопереробки. На даний момент Тимченко є громадянином Фінляндії, а Путін з Міллером (головою Газпрома) - "владиками" всєя Русі. Окремої розмови варті паливні лещата Газпрома, від діяльності якого залежить не тільки російське майбутнє (я це кажу з повною відповідальністю, бо основною статтею експорта РФ є нафта і газ), але вже й білоруське. Бізнесмени олігархічного толку проробляють схеми відтоку фінансів з держави в офшорні зони.

3. Фінансисти, економісти, які працюють не тільки на владу, але й на всі банкові структури, спеціально займаються тим, аби гроші вкладників працювали на підтримку рахунків олігархів, аби кожен з таких як Тимченко міг замовляти найдорожчих шлюх (щоб, не дай Боже, не підхопити "венеру"), ставити у казино наші з вами податки і жити за кордоном, а у рідну державу приїздити з неохотою, з виразом обличчя, на якому читається: "Ох, курва... Знову на роботу".

4. Силовики. Це такі специфічні люди, від яких залежить безпека аж ніяк не населення. Ну, ви здогадуєтеся чия безпека від них залежить. До речі, нинішні російські силові структури Росії повністю руйнують міф про те, що Медведєв міг відбутися як президент із ліберальними поглядами (у першу чергу, щодо соціальних питань). Якщо подивитися яка грандіозна чистка кадрів МВС і губернаторського складу пройшла у період з 2006 по 2010 рр., то не важко помітити, що більшість губернаторів і генералів (та, зрештою і дрібніших сошок) - це або однокурсники Медведєва, або однокурсники і колишні співробітники Путіна. Отже, силові структури - вони і за часів Сталіна силові структури, і точно такі самі й сьогодні.

5. Остання складова кругової поруки - це іноземні інвестори. Це, шановні, окремий світ підлабузництва, брехні і викрадання грошей. Знаєте, для чого іноземний капітал потрібен легальному бізнесмену? Для того, аби мєнти і податкова боялися наїжджати і примушувати платити гроші за знову ж таки "кришування". А знаєте для чого потрібен іноземний інвестор баригам і рвачам? Для того, щоб вивести свої капітали за кордон, і щоб ніхто ніколи ні за що не дістався до них. У зв'язку з цим таке запитання: комусь ще потрібні якісь роз'яснення щодо неоднозначних перемигувань Саркозі-Меркель-Путіна-Берлусконі?

Так от, російські і українські чиновники і олігархи, у порівнянні із західними владо- і капітало-утримувачами, виглядають по-жлобськи і, сказати б, дійсно смішно й недолуго. Це не потребує жодних підтверджень, і так усі все розуміють.

Просто проведіть деякі паралелі, і прийде усвідомлення, що матриця замикається десь дуже далеко від життя народу, населення... Більшість питань, які вирішуються у парламентах пострадянщини - це прийняття законів для задоволення сксуальних фантазій Януковича-Путіна-Лукашенко (це взагалі особливий випадок) та інших...

Дякую

Sep. 5th, 2012

blogspot

Я тепер тут буду напевно, бо треба ж якісь зміни вносити в життя з настанням осені
http://olexandr-kupriyenko.blogspot.com/

Aug. 16th, 2012

Піддамося на постімперські замашки чи ні?

Зустріч Віктора Януковича і Дмитра Медведєва стала більш значною подією, ніж може здатися на перший погляд. Ось, наприклад, багато хто (та майже всі!) говорять про те, що результатів "переговорів" не спостерігається жодних. Аж ніяк! Вчора відбулася розмова Міллера з Бойком ("Газпром" vs "Нафтогаз"). Як повідомляють джерела, Міллер запропонував здійснювати постачання газу в Україну за схемою, яка функціонує в Білорусі. На скільки я зрозумів, наш міністр енергетики схильний добродушно, з розпростертими обіймами прийняти "виклик". Які висновки напрошуються?
1. У Росії в найближчих планах стоїть завдання - поглинати не тільки "Нафтогаз", а й підприємства місцевих українських олігархів, перекриваючи кисень ... Ні, просто перекриваючи кисень. Тому що дихати доведеться практично на рублі.
2. У "Бєлтрансгазу" справи зовсім кепські (як, в принципі, і у Лукашенка, і як в усього населення Білорусі, включаючи власників великих підприємств). Справа у тім, що "Газпром" не тільки володіє 50% акцій "Бєлтрансгазу", але й проводить переговори щодо придбання ще 50%.
3. Українські політики потихеньку ведуть країну до Радянського Союзу. Навіть не так в СРСР, як в Імперію "Великої Держави".

Каталізатором всього цього болота виступає не тільки парадоксальний процес над Тимошенко (її, до речі, вже варто визнавати, як і Ходорковського, "в'язнем совісті"), а й дії чільної партії в цілому (сюди я відношу і недавню зустріч двох держав-сусідів).


Ще одне питання, яке мене дійсно турбує - це гуманітарна політика України. Істеблішмент, очевидно, не надто піклується про імідж держави в Європі. Ні, десь у глибині душі я допускаю, що наші можновладці настільки добре володіють глобально-стратегічним мисленням, що передбачають розвал ЄС, і тому більше орієнтуються на Кремль. Але для мене, як українця, такий варіант не є прийнятним. Знаєте, не хочу, щоб Україна перетворилася на провінцію імперії, яку так активно намагається збудувати Путін. Адже Російська імперія (і не треба тут розповідати про те яка це була "Вєлікая дєржава") не відрізнялася освіченістю населення. Чого гріха таїти, вона й сьогодні не може цим позначити своє виключне становище у світі. Відтак, не дивно, що політична еліта РФ використовує єдиний можливий шлях повернення своєї "вєлікості" - це аргумент до сили. Слухайте, це прослідковується навіть у питаннях історії - варто згадати хоча б зустріч Медведєва з російськими істориками у місті Володимирі. Тоді президент "північного сусіда" повідомив про постанову святкувати 1150-річчя Росії.

Гуманітарна політика для України є наразі чи не найголовнішою сферою розвитку громадянського суспільства. Нещодавно спілкувався з Левком Лук'яненком, який дуже влучно, на мій погляд, зауважив: "Незалежність відкрила шляхи свободи. Громадяни отримали можливість порівнювати нові поняття демократичного суспільства з поняттями, які насаджувалися їм протягом багатьох років; свій рівень знань з рівнем знань європейців. Це була школа переучування буквально всього: і матеріальних цінностей, і духовних".

Ці шляхи свободи відкрили, на жаль, не тільки "дороговкази у майбутнє" як сказав би Богдан Гаврилишин
, але й можливості продовження політики представників табору "червоного директорату", як наші перших два президенти. 

Лічина комунізму потроху, звичайно, викорінюється. Тому що народжуються нові покоління, які знають що таке свобода. Але часто не знають що з нею робити.

Aug. 10th, 2012

Інтерв'ю (Интервью)

Интервью с интеллектуалом-философом от меня:

Українською мовою ТУТ

На русском языке ТУТ

Aug. 8th, 2012

twitter

just follow me here

Jul. 31st, 2012

SITES

 https://sites.google.com/site/olexandrkupriyenko/

Тут можна читати мої роздуми на різноманітні теми
Старатимусь поповнювати якомога частіше

Jul. 30th, 2012

Кучма в Росії

 sites.google.com/site/olexandrkupriyenko/s/slahdoordena

Jul. 2nd, 2012

Шевцова Л.Ф.

sites.google.com/site/olexandrkupriyenko/citati

May. 11th, 2012

on my way

 

Я люблю дорогу. Я люблю це сіро-чорне асфальтове покриття, котре автомобіль загортає під себе з кожним новим сантиметром шляху. Дорога є сукупністю вогнів нічного світу, елементом, що сполучає духовно різні точки буттєвого простору, різнокольоровим листям восени і великими блакитноокими озерами навесні, розпеченим, і від того м'яким як пластилін, грунтом влітку і сніжними барсами завірюх взимку. Дорожна наука мені видається, мабуть, найприємнішою з наук, що стосуються життєвого циклу. Вона навчає радостям і тривогам, розчаруванням і піднесенням... За великим рахунком, це катарсична наука - в сенсі, що тільки їдучи, людина здатна пережити духовне очищення.

В дорозі людина стає відкритою і чесною з самою собою як ніколи. Процес поїздки невпинно плодить думки, і провокує називати речі своїми іменами. Стомлені мандрують, стають натхненними, потім знаходять прагнення жити і навчаються бути щасливими. Змінюючи ландшафти і підсовуючи нові картинки до споглядання, шлях обволікує тебе медом з яблучним соком, стягує твій одяг і під трав'яний шум  кладе тебе у ванну з теплим молоком, що дихає сонливістю і невимовним відчуттям довершеності. Ти голий перед нею, ти такий як є - без прикрас...

В дитинстві я мріяв стати водієм вантажівки, тим, кого зараз прийнято називати "далекобійником". Досі вважаю, що це одні з найщасливіших людей на планеті. Припускаю, що лише малесенька групка з них розуміють як їм пощастило.ay

Previous 10